Іще не відомо, чим завершиться в Україні протистояння довкола фальсифікації виборів. Хоча одне стало цілком зрозуміло – моральність суспільства значно більша, аніж можна було думати на основі просто аналізів ситуації. Оскільки сценарій розвитку подій іще не відомий, а протистояння може перейти у нові форми, то українські християни просто зобов’язані включити у свої молитовні намірення українську ситуацію.
У цей же час увага всього світу з тих чи інших причин прикута до виборів президента США. Адже, як би нам цього не хотілося визнавати, але саме позиція США впливає на ситуацію в цілому світі й на дуже багатьох рівнях, у тому числі й на ситуацію із релігійною свободою. Якщо переможе Барак Обама, то це буде не на користь збереженню свободи віросповідання не лише в Америці, але й в цілому світі. Фактично про цю небезпеку американцям нагадав кандидат у президенти від Республіканської партії США Мітт Ромні. Можна багато говорити про некоректність такого кроку в політичній боротьбі. Але американські християни, а найбільше католики мусять собі усвідомити реальність цієї небезпеки.
На тлі переслідувань та утисків християн у всьому світі перемога антихристиянськи налаштованого Обами могла би стати каталізатором до посилення християнофобії у всьому світі.
Цікава тенденція, також на цьому тлі – тлі переслідування та утисків християн, які в усьому світі набирають обертів, намітилась і у світовому католицтві. Маємо всі підстави твердити, що ХІІІ Загальна Асамблея Синоду єпископів Католицької Церкви підготувала реформи діяльності Церкви, які уже попередньо можна назвати новою католицькою Реформою. Свого часу католицька Реформа натхненна Вселенським Тридентійським Собором врятувала Церкву перед навалою протестантизму. Пізніша Реформа, проголошена Вселенським ІІ Ватиканським Собором, врятувала Церкву від закостеніння і збудила Її до активнішої дії в сучасному світі.
Теперішня ж ХІІІ Загальна Асамблея Синоду єпископів Католицької Церкви у єдності з Вселенським Архиєреєм практично інавгурувала нову «політику» Католицької Церкви, яка як видима структура обіймає Вселенську Католицьку Спільноту – це нова євангелізація.
Католицька Церква робить поворот перш за все «досередини». Тобто, попри євангелізаційну місію «назовні», Церква проголосила потребу чи, радше, необхідність євангелізаційної місії тієї частини Містичного Тіла Христового, яка такою є лише формально. «Сплячих» католиків, які є католиками лише номінально, треба пробудити до нового життя у Христі. Тобто Церква розпочала працю над самооновою і то, перш за все, щодо тих своїх членів, які не живуть активним таїнственим (сакраментальним) християнським життям.
Перший аналіз висловлювань католицьких єрархів про цю Асамблею уже дає підстави твердити про інавгурацію в Католицькій Церкві того, що у політиці носило б назву консервативна революція. І як це не дивно, одним з основних ідеологів цієї революції виступила УГКЦ в особі Її Глави Блаженнішого Святослава Шевчука.
Властиво свого часу Блаженніший Святослав Шевчук представив Папі Бенедикту ХVІ нову стратегію УГКЦ, фундаментальними каменями якої є віднова парафії та сім’ї як фундаментальних комірок Церкви Христової. Тепер же ж саме ці самі фундаментальні напрямні у новій євангелізації озвучив Генеральний секретар Синоду Єпископів, колишній Апостольський нунцій в Україні Високопреосвященний Архиєпископ Нікола Етерович.
Якщо поглянемо у текст «Послання до Божого люду» Синоду Єпископів про Нову Євангелізацію, то назвати його інакше, як дороговказом до віднови Церкви, практично неможливо. Цей документ якраз вказує на те, що Синод єпископів розглядає християнську сім’ю та парафію як основне місце, де має відбуватися євангелізація. Сім’я в очах синодальних отців має вирішальне значення у проводженні нової євангелізації: «Нова євангелізація є немислимою без визнання конкретної відповідальності сімей звіщати Євангеліє і підтримувати їх у їхьому виховному завданні.» Окрім цього Синод виразно зазначив, що місцем зустрічі з живим Христом, є Церква: «Церква є тим місцем, яке Христос запропонував в історії, щоб ми могли там зустріти Його, оскільки довірив їй своє Слово, Хрищення, яке здійснює нас дітьми Божими, своє Тіло і свою Кров, ласку прощення гріхів, перш за все у Таїнстві Примирення, досвід спільності, що відображає таємницю Святої Трійці, силу Духа, яка породжує любов до всіх.» Також наголошення на важливості читання Слова Божого, на постійному особистому навернені, на важливості участі у новій євангелізації, і мирян, і клиру, дає можливість педебачати, що постсинодальний документ, який підписав Святіший Отець, відображатиме цілком не двозначну ортодоксну позицію усіє Церкви.
Вартує також наголосити, що на цій Асамблеї Синоду єпископів Церква відкрито і без дипломатичних викрутасів підтримала Східні Католицькі Церкви, особливо наголошуючи на їхній ролі як спадкоємців першої хвилі євангелізації. Це до певної міри прецедент. Усім антиуніатам, як тим, що формально перебувають в лоні Католицької Церкви, так і тим з-поза Її меж, Церква чітко сказала, що думає не якийсь куріальний клерк, а увесь загал Католицької світової Спільності, про достоїнство, роль та потребу всього католицького загалу в Східних Католицьких церквах.
Важливо зауважити, що нова євангелізація, судячи з синодального послання, включає в себе чергове наголошення важливості католицької православності, без якої сама нова євангелізація ризикує захлинутися під тиском секуляризму та лібералізму у головах певної части католиків. В основу цієї нової ортодоксії поклали «Катехизм Католицької Церкви» як основоположний документ вчительства Церкви.
Церква вже зараз, наперед, вказує нашій цивілізації єдиний прийнятний шлях її подальшого розвитку – повернення до християнських норм поведінки та життя. ТобтоЦерква світу пропонує нову модель цивілізаційного розвитку – модель євангелізації людської культури в усьому її тоталітеті: у сфері освіти, культури, соціальної комунікації, науці, мистецтві, економічному розвитку та політиці. І Церква це не пропонує накинути – Вона пропонує діалог. Але у цей діалог має бути включений перш за все кожен католик, який несе відповідальність за його проведення, несе відповідальність за свою освячуючу присутність у цьому світі.
Для нас, українських католиків, особливо знаково, що усі ті події, які відбулись минулого тижня, не закрили наш погляд на фігуру українського Мойсея – Слугу Божого митрополита Андрея Шептицького. І в контексті нової євангелізації його фігура набирає для нас нового значення, нової ваги. Його програма розбудови Церкви, його діяльність на ниві євангелізації народного життя, життя народу, який був охрещений, але й не до кінця проєвангелізований, має безцінний досвід, який може бути доброю поміччю у новій євангелізації наших українських католиків, які часто приналежні до Церкви виключно з мотивів «так мене вчили, такими були мої предки». Зв’язок з традицією – річ необхідна, але без особистого вибору на користь Христа та Його Церкви, традиційна приналежність може виявитися безпомічною перед атаками секуляризаторського лібералізму. Тому на кожному католикові в Україні лежить обов’язок переглянути підґрунтя своєї ідентичності як католика, щоб могти переосмислити цю ідентичність у світлі особистої зустрічі з Воскреслим Христом.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:http://catholicnews.org.ua
