Кожен з нас, напевно, колись чув про практику «десятини»: читаючи Святе Письмо, вивчаючи середньовічну історію, або й безпосередньо від осіб, які її дотримуються. Але як виникла практика жертвування десятини, що вона означає і чи християни мають обов’язок її практикувати?
Про десятину в Старому Завіті
Зі Старого Заповіту бачимо, що на початку дотримання десятини не було обов’язковим, але дехто з патріархів, на знак вдячності Богові за Його дари, її практикував. Наприклад, Авраам віддає десяту частку свого майна Мелхіседеку, «священику Бога Всевишнього» (Бут. 14, 18–20), а Яків обіцяє Богові: «…з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину» (Бут. 28,22).
За часів Мойсея десятина (десята частина усього, що отримує від своєї праці людина) вже була обов’язком цілого ізраїльського народу: «Всяка десятина від землі, чи від засівів із поля, чи від плодів із дерева, буде Господеві, (вона) свята Господеві…» (Лев 27,30). Цей закон був встановлений для того, щоб людина усвідомила свою залежність від Господа: Бог дає кожному можливість і засоби заробітку і людина, віддаючи десятину «на Боже», виявляє вдячність Йому за все.
У Святому Письмі не згадується про те, чи існувало якесь покарання за несплату десятини, однак кожен ізраїльтянин вважав цю практику своїм обов’язком перед Богом. За її невиконання чи нехтування нею Господь звинувачував народ у крадіжці: «Хіба годиться людині обкрадати Бога? Ви ж мене обкрадаєте й питаєте: В чім ми тебе обікрали? – Десятинами й приносами!» (Мал. 3, 8).
Десятину в Новому Завіті
У Новому Завіті зустрічаємо лише одну згадку, яка говорить, що потрібно дотримуватися десятини. Це стається, коли Христос докоряє фарисеям, які, даючи десятину навіть з найдрібніших речей, забувають про правосуддя і Божу любов: «Горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати» (Лк. 11, 42).
У церковних спільнотах пожертви десятини збиралися у храмі і тоді направлялися на утримання його служителів, на благодійність, на утримання сиротинців, домів престарілих, монастирів, освітніх закладів. Знаємо приклади, коли князі чи заможні люди будували храми на десяту частину своїх прибутків. У Київській Русі князь Володимир Великий так збудував церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яка в народі отримала назву «десятинної».
У наші дні звичай жертвувати десятину непомітно зник і про цей, приписаний Богом закон, мало говориться. Однак, він існує й сьогодні, і багато християн досі його дотримуються: у відкритий спосіб чи таємно, віддають десяту частину своїх прибутків до храму чи на якісь благодійні цілі. Таким чином виявляють Богові подяку за всі блага, які від нього отримали, у свій спосіб і в міру своїх можливостей долучаються до поширення Церквою Божої правди і милосердя у світі. А Господь не шкодує сприяти їм у всьому і забезпечувати їх усіма необхідними матеріальними та духовними благами.
Господь віддячує кожному
Христос каже у євангелії від Луки: «Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк. 6, 38). А через пророка Малахію говорить: «Приносьте всі десятини до комори, щоб була пожива в моїм домі, і таким робом випробуйте мене, – говорить Господь сил, – чи не відчиню вам загат небесних і не виллю на вас благословення понад міру? Для вас я погрожу сарані-ненажері, щоб не пустошила у вас земного плоду, та й щоб виноград не став у вас безплідним у полі, – говорить Господь сил. Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете країною втіхи, – говорить Господь сил» (Мал. 3, 10-12).
Апостол Павло також заохочує творити милосердя щодо інших і запевняє, що Господь ніколи не обділить того, хто дає радо: «Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, як написано: “Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно”» (ІІ Кор. 9, 7–9). А також говорить, що користь від жертви стає ще більшою через те, що потребуючий дякує Господу за цю ласку і за того, хто дав: «Виконання цього служіння… стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові. Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх» (ІІ Кор. 9,12–14).
Заохочення до практики десятини
Цим зверненням заохочуємо кожного християнина у своєму духовному житті особисто відновити практику десятини. Це є найкращою можливістю подякувати Богові за дари, які Він нам дає. Кожен може особисто визначити на які цілі свою десятину спрямувати: чи постійно жертвувати на одну конкретну ціль чи, кожного разу, відкладаючи, дивитися де є найбільша потреба. Свою десятину можна залишати і в нашому храмі, у скриньці, яка для цього спеціально призначена; складати пожертву можна анонімно, або вписуючи своє ім’я. Ми ж, зі свого боку, запевняємо, що ці кошти будуть спрямовані на діла милосердя і на поширення правди Євангелія – на нашій парафії, у нашому місті, країні та світі.
Нехай ці десятини не стануть для когось приводом для гордості або похвали перед іншими. Не ставмо собі також за ціль жертвувати щось, в очікуванні нагороди від Бога у відповідь, бо Він дивиться на серце кожного. Пам’ятаймо, що для Господа значення мають не наші матеріальні можливості, Він здатний і п’ятьма хлібами нагодувати п’ять тисяч людей (Мт. 14, 13–21), але важливою є наша щирість і любов до Нього та ближніх, які спонукають нас цю жертву складати.
З молитвою і Божим благословенням
парох о. Іван Барабаш та священики парафії
Всіх святих українського народу м. Стрия
