«Рождество Твоє, Богородице Діво, радість возвести всій Вселенній».
Так Свята Церква звіщає найбільшу подію в історії спасіння людей, народження Божої Матері. Котра повинна була стати: «Вмістилищем Невмістимого, матір’ю Сина Божого». Смертному нашому людському розуму, який звик до того, щоб все впізнати і науково сформувати, не збагнути і не засвоїти тієї Божої тайни без Віри. Знання теж має важливе значення, теж спосібне відкривати різні тайни. Але віра важливіша в житті людини тому, що віра дає людині свободу. Свободу, щоб впізнати духовне і розумне. «Блаженні оті, що не бачили й ввірували», – говорить Спаситель до апостола Томи й дозволяє йому доторкнутись й по можливості побачити і збагнути тайну Воскресіння із мертвих.
До тієї тайни Різдва Пресвятої Богородиці також і ми маємо можливість приєднатися, збагнути й побачити очима віри. «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість возвісти всій Вселенній» (тропар свята). А радість відкривається нам тому, як читаємо у Євангеліє від Івана. «Тож полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого» (Ів. 3.16). Для сповнення цього радісного заповіту, нового завіту Бога і людей була вибрана одна із людського роду, Пречиста Діва Марія. Її родичі, праведні Яким і Анна, боялись ганьби бездітності і чекали на прихід Месії у світ. В ті часи це була духовна традиція кожної сім’ї, тому бездітність і безплідність приймались як кара. Ось звідки «поношення безчадства Яким і Анна», як співаємо в Церкві. Через народження від них Діви Марії вони звільнились від «поношення безчадства». Це звільнення не було тільки для праведних Якима і Анни. Через нього перші люди, родоначальники людського роду Адам і Єва, «от тлі смерния свободишеся». Тобто всі ми звільнились від власті смерті, яка прийшла на землю з гріхом.
З великою пошаною відноситься Свята Церква до праведних отців Якима і Анни. В кінці кожного Богослужіння їх імена згадуються на отпусті. Були вони батьки Пресвятої Діви Марії і дідусем і бабусею Ісуса Христа по плоті. І в молитовному згадуванні їх за кожною службою благословляються всі предки людського роду, котрі звільнені від гріху і смерті через Сина Божого і Пречисту Діву Марію. Ісус Христос упразднив смерть і дарував нам життя вічне.
Сьогодні на свято Різдва Богородиці ми з побожністю згадуємо наших дідусів і бабусь. Коли молоді люди відступали від релігії, від Церкви, від Бога, коли покоління юних душ заблудилось, наша Свята Церква, наша віра отримує велику підтримку від тих, кого називали пережитками минулого – від дідусів та бабусь. Нікого і нічого не боялись, ні перед ким, крім Бога, не поклонялись, дідусь і бабуся приймали на себе турботу про духовне і релігійне виховання дітей і внуків. І багатьох спасали від духовної загибелі, багатьох зберігали для Бога. Багатьом бережно із любов’ю передавали заповіти віри Христової. Багатьох дідусів і бабусь немає серед нас в живих, вони вже на правді Божій відійшли від нас. Але на свято Різдва Богородиці, коли згадуємо святих Праотців Якима і Анну наші дідусі і бабусі заслуговують від нас загальної поваги, поклоніння їм за подвиг, за віру, за Христа, за Церкву, за спасіння молодих душ від полону гріху. Амінь.
о. Ярослав КАЩУК
ПРИКЛАДИ
1. Переважна більшість древніх юдеїв не вміли ні читати, ні писати. Тому вони протягом багатьох століть передавали Святе Письмо через усні передання. У суботу батько родини сідав за стіл і розповідав одну із біблійних історій. Щотижня, слухаючи Святе Письмо, юдеї, не вміючи ні читати, ні писати, за роки дитинства його досконало вивчали. Так Святе Письмо передавалось з покоління в покоління протягом багатьох століть.
У часи заборони і гонінь на Церкву Христову і християн, саме бабусі і дідусі стали першими вчителями своїх онуків.
Старший чоловік на ім’я Володимир у своїх споминах пише, що у дитинстві та юності, хоч у них не було власної Біблії, бабуся часто розповідала йому біблійні історії. Йому дуже подобались ці спокійні і цікаві бабусині розповіді. Одного разу вона розповіла йому про Адама і Єву, про змія, що спокусив їх до гріха. «Змій і зараз спокушає людей робити злі вчинки», – додала бабуся.
На наступний день він разом з бабусею пішов у великий магазин-універмаг. Володя помітив, як у однієї жінки випала велика грошова купюра. Він підняв її і віддав цій жінці. Вона дуже зраділа і стала обнімати і сильно дякувати Володі, говорячи: «Який добре вихований юнак». Було видно, що ці гроші заробила нелегкою працею.
Після того, як вийшли з магазину, Володя сказав: «Бабуся, а мені дуже хотілося залишити ці гроші собі. Скільки б то можна було на них купити всякої всячини. Змій мене спокушував зробити поганий вчинок, але я його переміг». «Це твоя перша перемога над змієм. Борись з ним і ти навчишся завжди його перемагати», – сказала бабуся.
Цю бабусину науку він запам’ятав на ціле життя. Вона завжди допомагала йому зробити правильний вчинок, правильний вибір.
Висновок. Наші бабусі і дідусі пронесли світло віри через усі терпіння і гоніння. Саме вони допомогли нашому суспільству не деградувати і не впасти цілком у страшну пітьму невірства.
2. Один старший священик розповідає, що церква у їхньому селі збереглася завдяки героїзму та мужності чоловіків і жінок старшого віку. Головний комуніст їхнього району вирішив вислужитися перед начальством і ліквідувати церкви у районі. Розпочали з їхнього села. Спочатку перевели священика у інше місце, а потім приїхали тракторами зносити стару церкву. (Навіть підписали указ, щоб ліквідувати, як аварійно небезпечну. Хоча ця старенька церква усіх їх пережила). Церковний братчик побачив таку біду і почав дзвонити на усе село. Збіглися люди і почали боронити рідну церкву. Старші чоловіки і жінки стали живим щитом перед нею. Старший енкаведист кричав і наказував їхати, але ні один тракторист не посмів їхати не стареньких дідусів і бабусь. Довелось їм відступити.
Тоді вирішили приїхати вночі. Але люди наперед здогадувались про їх наміри, залишили на охороні декілька людей. І коли задзвонили дзвони, старші чоловіки та жінки знову збіглися боронити церкву.
Так декілька місяців постійно, вдень і вночі, вони охороняли свою рідну церкву. Щодень самі, без священика, молилися молебні і акафісти. Накінець влада побачила, що цих стареньких дідусів і бабусь не зломити, не перемогти і відмінила своє рішення. Щонеділі майже все село приходило на молитву і за короткий час сталося диво – священика повернули у село.
Навмисно не подаємо ні назви села, ні району, бо це один із багатьох випадків героїчної боротьби наших дідусів та бабусь за збереження Церкви і Віри. І моральна деградація нашого суспільства була б набагато більша і гірша, якби вони не відстояли Церкву Христову. Скільки молодих людей навчилися у Церкві бути добрими і милосердними, скільки людей навчилося боротися з гріхом і недоліками у собі і навколишньому світі. Низький уклін усім тим, хто не дав загинути Христовій Вірі на Україні!
Сівач 2011
