№26
Змінні частини Божественної Літургії на 4-ту Неділю Великого Посту.
Тропар, глас 4: Світлую воскресення проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Слава, глас 4: Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові .сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
І нині, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен, глас 4: Як величні діла твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа; Господи, Боже мій, Ти дуже величній (Пс. 103,1).
Алилуя, глас 4: Натягни лук і успівай, і царюй, істини ради і лагідности, і справедливости (Пс.44,5).
Стих: Возлюбив Ти справедливість і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8)
Причасний, глас 4: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі
Слово Боже на сьогодні
Апостол:
Послання до Євреїв 6:13-20
13 І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14 кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.» 15 І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16 люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17 Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18 щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19 В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20 куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.
Євангелія від Марка 9:17-31
17 І відказав йому один з народу: “Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли.” 19 Він же у відповідь каже їм: “О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене.” 20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21 Спитав же його батька: “Скільки часу, як це йому сталося?” – “З дитинства”, – відповів той. 22 “І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним.” 23 Ісус же каже йому: “Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує.” 24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: “Вірю, поможи моєму невірству!” 25 Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: “Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього.” 26 І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: “Вмер він.” 27Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. 28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: “Чому ми не могли його вигнати?” 29 Він відповів їм: “Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.” 30 Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. 31 Навчав бо своїх учнів і казав їм: “Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне.”
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
* * *
Мр. 9, 17-31. «О роде невірний! Доки я буду з вами?»
У Євангелії можемо знайти декілька епізодів, коли Ісус Христос промовляє, здавалось би, досить категорично: коли проганяє продавців із храму, коли називає Петра сатаною чи людей родом невірним. Так відбувається не тому, що Його «довели» і Він емоційно зреагував. Спаситель хоче вказати на основу буття людини – життя вірою. Адже бачимо, що особу Ісуса Христа апостоли прийняли з вірою.
Можливо, сьогодні здається дивним, що люди мали нагоду пізнати Христа, але цього не зробили. Адже навколо Нього ходили тисячі, і Юда Іскаріотський був поруч Нього. Але одне – знати про Ісуса Христа, бачити Його, а зовсім інше – повірити в Нього. І це справа кожного з нас. Ми можемо розповісти дуже багато про Спасителя, знаємо правди віри, Символ віри, можемо вживати багато цитат з Євангелія.
Але ті слова, з якими Ісус Христос звертався до людей, Він може сказати і до кожного з нас: «О роде невірний!» Бо Він один знає наші серця й те, наскільки в нас слабка віра, наскільки ми не вміємо покладатися на Бога! Тож, слухаючи це Євангеліє, робімо собі іспит сумління: наскільки ми живемо вірою? Наскільки за нашою вірою Бог може діяти в нашому житті?
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
ПОХОРОННІ ЗАБОБОНИ ЯК ВИЯВ НЕЗДОРОВОЇ ВІРИ
Під час похоронів, різних людей: бідних і багатих, молодих і старших по мітив, що майже кожен начебто християнський похорон оповитий грішними забобонами (помилковою вірою), якимось напів’язичництвом… Ми християни чи хто?
Перевертання крісел
Люди мають дивне переконання, що смерть сидить на кріслі поруч небіжчика і коли випроваджують тіло померлого з оселі, бажають у такий спосіб немовби вигнати смерть на вулицю… І ще щоб на них не сів ніхто із живих. Як маємо померти, то помремо й без цього. Забобони не врятують нітрохи.
Родичі не можуть нести труни
Не роблять це тому, щоб потім померлі не подумали, що їх смерті раді або щоб не відправитися опісля слідом за ними. Тому не раз просять про це чужих. А як нема кому з родичів нести труни? Буває ж таке, що обмаль присутніх на похороні. Тому треба поступати второпно. Я, буває, кажу, що труну мають нести ті, що мають силу та бажання. І так само у випадку з хрестом на могилу.
Заборона дітям бути на похороні
Найменші теж мають знати, що смерть існує, тому їх треба поволі до цього факту готувати. Кажуть, що якщо діток забирають від покійного в інше місце – вони згодом можуть мати перед смертю великий страх, боячись чи не всякої тіні. Наше земне життя не раз крокує поряд з дійсністю смерті. Все у руках Всевишнього.
Закривання дзеркал щільною тканиною
Забобонні люди думають, що дзеркало може бути як «пастка» для померлої особи. Вона нібито, заглянувши до нього, буде швидко «полонена», адже не відразу відправляється у потойбіччя. Треба знати, що душа покійних відразу після фізичної смерті стає перед Богом на особистий суд, здаючи звіт з цілого життя, а не вештається без потреби по світі…
Триразове піднімання домовини над порогом
До слова, коли тричі підносять труну з небіжчиком над порогом (теж і при виході з церкви), то така поширена нині практика походить саме з темного язичництва. Якщо спитатися, чому так роблять, ніхто не дасть раціональної відповіді. Річ у тім, у давнину наші предки були, як знаємо, язичниками і вірили, що в порозі помешкання живе… домовик, тобто злий дух. Отож, виносячи померлих надвір, з ним прощалися. Тепер для чого робити таке «прощання» з нечистою силою і що це має спільного зі здоровим глуздом і взагалі християнською вірою? З покійними ми прощаємося в час самого похорону, коли триває так зване «останнє цілування».
«Коли люди перестають вірити в Бога, вони починають вірити в усе інше» (англійський письменник-християнин Г. К. Честертон). Похоронних забобонів, антихристиянських народних традицій, є вдосталь. Я навів тільки найбільш поширені, з котрими сам неодноразово стикаюсь у своїй священичій діяльності.
Шкода, що «віруючі» люди не хочуть слухати святої Христової Церкви (голосу Бога) і не вдаватися до різного роду видуманих марновірств, що не мають місця у св. Писанні чи у священному Переданні. Хто вірить у нерозумні забобони, той у них і потоне. Проти цього явного гріха проти першої Божої заповіді треба нам боротися у духовній боротьбі, визнаючи його у сповіді, щоб потім не було запізно… «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8, 32).
о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ ПРО СПОВІДЬ
Коли ж сповідаєшся, брате, то вже все скажи, усі рани душі відслони, усі мерзенні вчинки витягни на верх, хоч би вони десь на дні душі були закриті й від п’ятдесяти літ. А коли найдеш у своїй душі тяжкий гріх, коли найдеш гріх несповіданий, закритий зі страху чи зі стиду, то вже конечно поправ усі свої сповіді, скажи всьо, що лишень пам’ятаєш! Бо хто знає, чи ця твоя сповідь не буде послідною в твому житті! Не знати чи дочекаєшся літа, чи діждеш Успення Богородиці.
Свята Церква радить, напоминає і просить причащатися і сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужістю про своє спасення; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з своєю душею так, як чоловік, що давав би тілови трутину.
Чи не знаєш, що очищенням душі є покаяння? І що того покаяння потребує конечно душа? Чи не знаєш, що нерозкаяністю серця готовиш собі осудження в день Божого гніву – об’явлення справедливого суду Бога, що заплатить кожному по його ділам: добрим – вічним життям, а грішникам – гнівом і ярістю ? Чи не знаєш, що то за страшна річ впасти в руки живого і загніваного Бога? Чому ж не користаєш з часу, як довго Боже милосердя кличе і запрошує тебе до покаяння? Чому ж не приступаєш до Престола благодати, щоб одержати те милосердя? Може, ти цього і бажав би, може, й здаєш собі справу з того, якою цінністю є щастя супокійної та чистої совісти, а тільки боїшся, тільки не маєш відваги й не можеш рішитися. То чому ж не попросиш о потрібну для доброї сповіді покору і відвагу ? Чи не знаєш, що “всяке даєніє благо і всяк дар совершен свише єсть?” – з неба? Попроси Господа Бога о дар покаяння, о дар доброї сповіді, о рішучу поправу життя і не переставай просити, аж випросиш собі те, чого тобі треба.
1942 р.,
Із пастирського послання Митрополита
Андрея до вірних на Великий піст
Запрошуємо всіх дітей нашої Парафії на Хресну Дорогу, яку молимося у четвер о 17.00.
Видавець: Храм Всіх Святих Українського Народу
Відповідальний: о.Іван Барабаш
Головний редактор: с. Марія Гошівська
Редакційна колегія: с. Марія Унівська та підлітки «живчики».
Часопис видається на правах внутрішнього розповсюдження.
Адреса: вул. Виговського 8, м. Стрий
Щиро дякуємо всім жертводавцям!
Нехай Господь винагородить Вас сторицею!
