№21
Змінні частини Божественної Літургії
на Неділю м”ясопусну, про Страшний суд
Тропар, глас 7: Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* створив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Слава: Кондак Тріоді, глас 1: Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все, * а ріка вогненна потече перед судищем, * і книги розгортаються, * і таємне з’являється, * – тоді ізбав мене від вогню невгасимого * і сподоби мене праворуч Тебе стати, * Судде найправедніший.
I нині: Богородичний, глас 1: Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся, * з голосом воплочувався Владика всіх * у Тобі, святім кивоті, * як рік праведний Давид: * Явилася Ти ширша небес, * що поносила Створителя Твого. * Слава тому, що вселився в Тебе, * слава Тому, що пройшов із Тебе, * слава Тому, що висвободив нас різдвом Твоїм.
Прокімен, глас 3: Великий Господь наш і велика сила Його, і розумові Його немає міри (Пс. 146,5).
Стих: Хваліте Господа, бо благий псалом, Богові нашому нехай солодке буде хваління (Пс. 146,1).
Алилуя, глас 8: Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем Його з ісповіданням і псалмами воскликнім Йому (Пс. 94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Слово Боже на сьогодні
Апостол:
Перше послання до Корінтян 8:8-9:2
8 Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9 Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10 Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11 Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12 Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13 Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата. 1 Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.
Євангеліє:
Євангелія від Матея 25:31-46
31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим
чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Життя закоротке, аби… не молитися!
Коли ми вчергове чуємо з амвону, що Бог любить людину, очі самі собою заплющуються. Ми постійно чуємо про любов Бога, про потребу будувати особистий зв’язок із Ним, але, власне кажучи, до кінця не розуміємо, про що ідеться.
Слово «любов» нам асоціюється з прагненням близькості, з тугою, бажанням бути разом, спільно проводити час, ну а якщо за молитвою ми не дуже тужимо, то, може, слово «любов» у контексті віри проявляється в зовсім інакший спосіб?
Із Богом також треба познайомитися
Здоровий ґлузд бунтує, коли хтось називає своїм другом того, кого знає заледве один день. Аби хтось став для тебе насправді важливим, потрібно чимало часу. Так само, аби Бог ставав для нас щоразу ближчим, молитов «час від часу, при нагоді» буде замало. Коли початкове уповання на Бога, може ще те, дитяче, почне вичерпуватися, варто себе запитати: у Кого я вірю і до чого мене той Хтось зобов’язує.
Із кожної сторінки Євангелія просто б’є в очі, що «безумство душевного пориву» Ісусові не притаманне і не становить умови дороги до Бога ані прояву істинної любові. Христос просто завжди перебуває у зв’язку з Отцем. Його молитва будується на винятковому, неповторному контакті з Богом-Отцем, однак Він для нас залишається прикладом і моделлю здорового контакту.
Йозеф Рацінґер у книжці «Таємниця Ісуса Христа» висуває тезу: «Оскільки молитва становить центр особистості Ісуса, участь у Його молитві становить умову пізнання і зрозуміння Ісуса».
Отож якщо наш єдиний, у повному значенні цього слова, Учитель каже нам: «Моліться, аби не впасти у спокусу» (Лк 22, 40), то ми повинні глибоко вкарбувати собі це у серці, бо це умова, щоб істини віри стали насправді нашими істинами, дійсною реальністю, а не тільки чимось, що ми приймаємо до відома.
Слово Боже надає чимало прикладів заохочення до молитви. «Сказав їм також притчу про те, що мають завжди молитися і не переставати» (Лк 18, 1). «За кожної нагоди моліться в дусі» (Еф 6, 18). «Завжди радійте — неустанно моліться» (1 Сол 5, 17).
Уникай монологу про свої проблеми
На моє переконання, наша проблема інколи полягає в тому, що ми не дуже й знаємо, про що можемо з Богом розмовляти, аби то не був монолог про наші проблеми, або ж механічне повторювання молитовних формул.
Може, роздуми з півгодини або довше над уривком із Євангелія чи псалму становитимуть добрий початок? Аби наша молитва «набрала руху», вона має йти у парі з інтелектуальним поглибленням, зі звичайним прагненням пізнавати Бога, а не тільки із зосередженістю на тому, чого мені від Нього треба.
Замкнений, баналізований образ Бога — одна з причин того, що молитва нам асоціюється з відробленням панщини. Якщо Христос це приятель, який добре все розуміє і приємний у спілкуванні, то чого це Він повинен мати претензії, що я для Нього не знаходжу часу? Служба Божа раз на тиждень — цілком достатній податок. Сьогодні будь-яке нагадування про повинність виглядає нетактовним, немодним, бо все, що ми можемо робити, — «вільне», аби мало цінність.
Ось тільки інколи, аби осягнути, яку цінність щось має, і тим самим щиро цього захотіти, потрібно зігнути шию нашому «я». Нам вигідно триматися наших уявлень про Бога. Ми воліємо вдивлятися у солодкий образочок пастиря з овечкою на плечах, ніж дивитися в бік зображення Бога-Судді. Той «інший» Бог — то «для фундаменталістів».
Найлегше сказати, що треба знайти «золоту середину» і бути поміркованим, аби не перетягнути маятника в один бік і не молитися зі страху. Однак дуже слушно зауважив Гільдебранд: «Правда відрізняється від обох крайнощів набагато більше, ніж крайнощі між собою».
Спробуймо бути кимось трохи таким, як Закхей, який виліз на дерево, аби побачити, хто ж такий той Ісус. Біблійний старшина над митарями не мав жодного прохання до Ісуса. Ним керувала цікавість, бо він чув, що Ісус із Назарета це хтось винятковий, і хотів на нього бодай оком зиркнути.
Може, варто запитати себе: для кого, по-чесному, я насправді маю старатися? Цікавість це не висміювання, це не завжди шлях до відірваного носа, але може, навпаки, стати кроком до неба. Хоч би на висоту одного дерева — на висоту «однієї цікавості».
Молитва та інтелектуальне пізнавання приносять найбільші плоди, коли йдуть у парі. «Признайся у своєму серці, що як чоловік виховує свого сина, так Господь, Бог твій, виховує тебе» (Втор 8, 5). Погодьмося ж бути учнями Господа Бога.
Чому на молитві час довгий, а за комп’ютером — ні
Хвилини, призначені на розмову з Богом, інколи минають зі швидкістю слимака, а щойно сядемо за комп’ютер, аби зорієнтуватися, що чути у світі, — як раптом уже година минула. Варто зробити іспит совісті, чи викрутаси з браком часу не становлять простого самообману.
Кожний, хто молиться, добре знає, що молитва — це зустріч із вічністю в конкретному часі та просторі, й вона не тільки будує зв’язок із Богом, а й допомагає належно оцінити час. Завдяки тому, що через молитву ми дістаємося до самих себе, легше помічаємо, скільки ж різної діяльності в нашому житті — це просто втеча. Розвиток чуття віри допомагає побачити, де є наша справжня реальність.
Існують дні, коли в нас стільки оптимізму, аж хочеться Богові тільки дякувати. А буває, що нам уже все поперек горла і почуваємося скривдженими долею. Триматися Бога — це в будь-якій ситуації пізнавати і Його, і себе самих.
Однак високі амбіції, ставлені собі у запалі, на кшталт «від завтра встаю вдосвіта і молюся протягом години» (хоча досі витримував на молитві п’ять хвилин), можуть тільки зашкодити. Не йдеться про піднесення планки якомога вище над головою, а про піднесення її рівня хоч би по кісточки — аби не бути «віруючим» настільки, наскільки нам дозволяє самопочуття і наскільки зовнішні чинники нас надихають.
Ми розбиті поміж прагненням чогось «більшого» та лінню й поверховістю. Молитва допомагає долати цей дисонанс. Вона насправді становить головний акт життя людини віруючої і її неможливо замінити нічим. Не відмовляймося від неї, бо ж наше життя минає так швидко… Варто мати більше оптимізму, що тут і тепер, у ситуації, в якій я знаходжуся, без пішого паломництва на другий кінець світу, я таки можу зростати у вірі.
Джерело: CREDO
Телевізор
Одного разу вчителька початкових класів попросила учнів написати твір про те, що б вони хотіли, щоб Бог зробив для них. Увечері, коли вона перевірялароботи, вона натрапила на один твір, який її дуже засмутив. В цей моментувійшов її чоловік і побачив, що вона плаче.
“Що трапилося?” – запитав він.
“Читай” – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика.
“Господи, сьогодні прошу Тебе про дещо особливе: перетвори мене в
телевізор. Я хочу зайняти його місце. Хочу жити як живе телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім’ю навколо себе. Щоб мене слухали, не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю. Хочу бути центром уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати. Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений. Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене, коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все осторонь і проводили небагато часу зі мною. Боже, я не прошу багато… Я тільки хочу жити як живе будь-який телевізор. ”
“Кошмар! Бідний хлопчик!” – вигукнув чоловік вчительки. – “Що ж це за
батьки такі?!”
І тоді, вона зі сльозами на очах відповіла: “Це твір нашого сина …
Видавець: Храм Всіх Святих Українського Народу
Відповідальний: о.Іван Барабаш
Головний редактор: с. Марія Гошівська
Редакційна колегія: с.Марія Унівська та підлітки.
Часопис видається на правах внутрішнього розповсюдження.
Адреса: вул. Виговського 8, м. Стрий
Щиро дякуємо всім жертводавцям!
Нехай Господь винагородить Вас сторицею!
