Бут. 2, 20-25; 3, 1-20. “І сказав змій до жінки: Ні, напевно не помрете!”
Коли спитати звичайну людину, християнина, когось із нас, що таке добро, а що таке зло, то майже кожен скаже, що знає, що це є. Так само знає, що є гріхом, а що – чеснотою. Однак поза тою теорією, яку ми знаємо та можемо пояснити іншим, як часто ми самі грішимо! Наскільки ми далекі від того, щоб усі свої знання застосувати на практиці, у своєму житті та для свого ж спасення! Тут є дуже багато аспектів, і я хотів би звернути увагу на один із них.
Зазвичай, коли ми починаємо грішити, диявол підкидає нам якусь думку. Вона, безперечно, може різнитися в певних конкретних випадках, але переважно її варіанти такі: це невеликий гріх, інші теж так роблять, якщо ти раз це зробиш, то нічого не станеться, ти можеш собі раз у житті це дозволити, ти маєш на це право, ти й так багато доброго зробив. Одне слово, диявол змушує нас засумніватися. Він ніколи не діє відверто, а всі пропозиції загортає в гарні блискучі обгортки й так спокушує людину.
Бачимо на прикладі Ісуса Христа, як Він категорично відповів Петрові, коли той відмовляв Його йти хресною дорогою: “Геть від Мене, сатано!” Й у творах святих отців бачимо, що вони закликають бути завжди категоричними, ніколи не вступати в діалог, у розмову зі спокусливими думками, а відкидати їх. Диявол має колосальний досвід спокушання ще від часів Єви, до того ж до кожного застосовує окремий підхід – до чоловіків, жінок, мирян, священиків, єпископів… Тому ніколи не можна вступати з дияволом у діалог. Він завжди обдурить!
Роздуми до літургійних читань Євангелія / Владика Венедикт (Алексійчук). – Львів: Свічадо, 2015. – 432 с.
