№20, 2016

Змінні частини Божественної Літургії на Неділю Блудного Сина

Тропар, глас 6: Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.

Слава: Кондак Тріоді, глас 3: Від батьківської слави Твоєї я віддалився безумно, * у злому я розтратив багатство, яке передав Ти мені. * Тому Тобі блудного голос приношу: * Согрішив я перед Тобою, Отче щедрий, прийми мене – каюся, * і вчини мене, як одного з наємників Твоїх.

I нині: Богородичний, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві * і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. * Ангели з архиєреями поклоняються, * апостоли з пророками ликують, * бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Прокімен, глас 6: Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).

Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).

Алилуя, глас 6: Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).

Стих: Скаже Господові, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).

Причасний, глас 6: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.

Слово Боже на сьогодні

Апостол:

Перше послання до Корінтян 6:12-20

12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив – та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, – зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, – каже, – двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

Євангеліє:

Євангелія від Луки 15:11-32

11 Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати.15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів.20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29 А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”

Труднощі щирої сповіді

Напевно кожен з нас принаймні раз у житті стикався з труднощами сповіді. Для когось ця таємниця відпущення гріхів стає справжнім випробуванням, для когось — нездійсненним завданням навіть раз  на рік. І це страшно й прикро.

Людина своїми власними зусиллями віддаляє себе від Бога, щодня роблячи крок назад замість того, щоби зробити крок уперед. А найпершим і одним із найважливіших кроків є саме сповідь, щира сповідь перед священиком, який призначений бути «свідком» нашого інтимного діалогу з Богом.

Ну то що ж нас так лякає? Що нам перешкоджає стати вільними від гріхів?

Найчастіше можна почути такі відповіді:

«Я не люблю ходити до цього (конкретного) священика»,

«Я боюся почути неприємні слова від священика за мої гріхи»,

«Так я ж маю обіцяти більше не грішити, а потім же все одно за місяць повинен буду прийти з таким само гріхом до сповіді» тощо.

І ще більше думок не озвучуються взагалі. Може, ти тут упізнаєш свої: «Ай, потерплю ще пару тижнів, нічого не станеться», «Я не встиг приготуватися, піду пізніше», «Піду, але ось цього не скажу, воно таке дрібне, і може, це взагалі не гріх», «Це було вже давно, тоді я про це забув, а тепер уже стільки часу минуло, чого його згадувати!»

А в цей час Господь Ісус безрезультатно стукає у наші двері та наші серця. Ми ж зачинили їх перед Богом і вважаємо, що так буде спокійніше. Але ж ні! Мир не приходить, різні думки атакують наше серце, сумління не дає спокійно спати. Що ми тоді робимо? Дехто поборює опір і йде до храму, щоб упасти навколішки перед конфесіоналом і очиститися. Але, на жаль, чимало людей ідуть в іншому напрямку, а саме — у напрямку заглушення голосу совісті.

Для цього  ми вигадуємо різні засоби. Спершу перестаємо ходити до храму, щоби голос священика  не нагадував про тягар на серці. Потім прямуємо до світу приємностей і забав, щоб нашому сумлінню забракло голосу докричатися до нас. Однак воно й під час сну або тихого відпочинку пробивається своїм тихим, але настійливим шепотом: «Піди посповідайся…» Але ми тримаємося до останнього і впадаємо у дедалі більші гріхи, потроху занурюючись у справжнє болото, з якого вибратися вже не так легко. Час від часу роззираєшся навсібіч, оглядаєш людей обік себе, які розділяють з тобою твою «важку ношу» заглушування голосу совісті, голосу самого Бога всередині тебе. Ти дивишся на них і на якусь мить розумієш, що нічого спільного у вас немає, окрім безпробудних веселощів.  Але ці думки ти хутенько проганяєш і починаєш себе нахвалювати: що тепер ти став більше схожий на більшу частину людей, молоді, що тепер тебе не цураються, а запрошують на різні «заходи» тощо. Цього на деякий час вистачає, але ненадовго.

Людина, ти і я, є створінням Божим, створінням, яке має у своїй основі Божу частку. Найголовніші наші думки, мрії, питання випливають із природи, яку дав нам Господь Бог. Але часто видається, ніби на землі справжнім Богом є людина, ми самі, що ми можемо робити зі своїм життям, що нам сподобається, зі своїм тілом — чого самі забажаємо. І таким чином ми забуваємо про душу, про її безконечне існування у Божому світлі. Життєвий шлях самого лише тіла — це невеликий відрізок часу порівняно з безконечним життям нашої душі. А ми так легко це розмінюємо на хвилини задоволення своїх пожадань. Але Бог наш безконечно добрий, і Він до останнього чекає на нас і кличе до себе. І наше завдання — вхопитися з усіх сил за цей шанс, даний Богом, опам’ятатися і вийти з гріховного забуття. Для того ми обдаровані розумом, щоби мати змогу аналізувати свої вчинки та робити висновки.

Пригадай, як ти почувався до того важкого гріха, з якого не захотів посповідатися. Пригадай, як легко було на душі та в серці. Пригадай, як хотілося бути у храмі й довго-довго розмовляти з Христом. Пригадай, що тоді у тебе були добрі стосунки і порозуміння з найближчими. У тебе були ті, хто цікавився тобою як особистістю, а не тільки як приятелем для спільної випивки абощо. Пригадай те, що було тоді, й порівняй із тим, що маєш, сидячи у багні. Де ти був щасливий? Де ти почуваєшся справжнім Божим дитям? Де ти відчуваєш у собі Бога?

…Нарешті ти вирішив піти до сповіді. Й тут виринають ті ж самі заперечення: той самий священик, ті самі упередження, те саме небажання давати обіцянку виправитися… Все це говорить наша «людська», не найкраща частина. У таких думках ми забуваємо про справжню мету священика, який є посередником Бога. Пам’ятай, що священик (а через нього Бог) не має на меті образити чи принизити тебе, чи засудити. Бог через нього хоче показати тобі свою любов у таємниці відпущення гріхів. Ти не йдеш до сповіді, бо не віриш, що гріхи будуть насправді відпущені, знищені, так ніби їх і не було? Ну то ти ж маєш справу з Богом, а не аби з ким. І тому, власне, сповідь є таїнством і таємницею: Бог спроможний зробити те, чого ти не розумієш. Перевір.

Щоби приступити до щирої сповіді, ти маєш пам’ятати про молитву за свого сповідника, який також є тільки людиною, із власним світоглядом, життєвим досвідом. Він має справжню потребу в молитві про добре розуміння тебе під час сповіді. Але, підходячи до конфесіоналу, ти маєш забути про людину, яка там сидить, і пам’ятати тільки про Бога, який хоче почути твій голос, твою згоду визнати гріхи (які Він знає, але потребує, щоб ти їх визнав, аби вони були відпущені). Стань навколішки, перехрестися, привітайся: «Слава Ісусу Христу». Заплющ очі, аби ніщо не відволікало твоєї уваги. Можеш уявити себе малою дитиною, яка прийшла до люблячого Батька зізнатися у своїй шкоді та помилках. Перекажи свої гріхи щиро, без затаювання, без неправильної сором’язливості (перед людиною складно це вимовити, а як буде перед Богом, ангелами і всією Церквою потім? Краще, нехай це залишиться на землі, у таємниці сповідальниці, і зникне разом із зникненням часу в кінці віків). Обіцяй виправитися і не думай наперед, що не зможеш. Кожне «Так», сказане Богові, полегшує наступне «Так».

Тепер перетворися на слух і будь уважний до того, якого повчання тобі вділить Отець вустами священика. Прийми його слова відкритим серцем, і тієї миті, коли почуєш «я відпускаю тобі твої гріхи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» — твоя душа скине тягар, який ти так довго ніс. Твої очі виливатимуть сльози щастя, твої вуста співатимуть пісню прославлення з новою міццю, твоє серце сильно битиметься у мить прийняття Святого Причастя, бо ти очистився.
Немає на світі більшої радості, аніж щира сповідь і прийняття Тіла і Крові Господа Христа!

     Джерело: CREDO

****************************************

Прийшов якось один учень до священика, і каже:

— Отче, скільки разів я ходжу до тебе й каюся, скільки ти давав мені порад, але я не можу виправитися. Яка користь мені приходити до тебе, якщо після наших бесід я знову впадаю у гріхи?

Отець відповів:

— Сину, візьми два горщики: один із медом, інший порожній.

Учень так зробив.

— А тепер перелий кілька разів мед з одного горщика в інший.

Учень знову послухався.

— Тепер, сину, подивися на порожній горщик і понюхай його.

Учень подивився, понюхав і каже:

— Отче, порожній горщик пахне медом, і на денці трохи залишилося.

— Ось так, — сказав учитель, — і мої настанови осідають у твоїй душі. Якщо ти заради Христа засвоїш у житті принаймні частину чеснот, то Господь у милості своїй доповнить решту і спасе твою душу для життя у раю. Бо й на землі хазяйка не сипле перцю в горщик, який пахне медом. Отак і Бог не відкине тебе, якщо збережеш у душі хоч би трохи праведності.

Видавець: Храм Всіх Святих Українського Народу

Відповідальний: о.Іван Барабаш

Головний редактор: с. Марія Гошівська

Редакційна колегія: с.Марія Унівська та підлітки.

 Часопис видається на правах внутрішнього розповсюдження. 

 Адреса: вул. Виговського 8, м. Стрий

Щиро дякуємо всім жертводавцям!

Нехай Господь винагородить Вас сторицею!