Всесвітня цікавість до Олімпійських ігор, які поновилися в нашу епоху, не могла бути проігнорована Церквою. І перші підтвердження цього можна знайти у словах Римських Пап. Починаючи з Афін 1896 року і закінчуючи сьогоднішнім Лондоном, наближення Олімпіади надихало Пап до роздумів як про самі Ігри, так і про християнський погляд на спорт загалом.
«Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути!» (1 Кор 9,24). Відомо, що апостол Павло був знавцем олімпійських дисциплін своєї епохи, і це знання наштовхнуло його на метафору, яка закликала перших християн прагнути до «лаврового вінка» віри. Святий Павло, таким чином, став першим, хто пов’язав Церкву у спорт – коли Церква ще щойно народжувалася, а спорт називався інакше.
З настанням ХХ століття, коли спорт завдяки Олімпіадам набув глобального масштабу, Папи стали оцінювати значення цього масового феномена. При цьому вони ніколи не відходили від етичного виміру спорту, як, наприклад, Папа Йоан ХХІІІ, який 1960 року на аудієнції в Римі звернувся до спортсменів із 83 країн. «У ході олімпійських змагань, – сказав тоді Папа, – ви подасте іншим приклад здорового духа суперництва, без заздрощів і чвар, у боротьбі, в якій проявиться постійність і спокійна радість». Подібне батьківське піклування, схоже на турботу мудрого тренера, покаже 1976 року і Папа Павло VI під час Олімпіади в Монреалі, проводячи паралель між тілесним і духовним змаганням. Після молитви «Ангел Господній» Павло VI побажав спортсменам, аби «природні чесноти пронизали фізичні вправи й надали їм вищої людської цінності – моральної, досягаючи сфери соціальної та міжнародної, аби Олімпіада стала святом дружби народів і святом миру».
Папа Йоан Павло ІІ, знайомий зі спортом як ні один із його попередників, також дав християнське прочитання цього феномена. Його погляд на спорт ще ближчий до наших сучасників: хвалячи спортивні цінності, Папа Войтила також викривав те, що може їх спотворювати. З одного боку – щирість, жертовність, мужність, твердість, солідарність і безкорисливість; з іншого – насильство, несправедливість, корупція, прагнення прибутку, дискримінація, політичний та економічний тиск. У таких випадках, як сказав 1982 року блаженний Йоан Павло ІІ у зверненні до Міжнародного олімпійського комітету, «спорт перетворюється на спосіб набуття сили та грошей».
І, нарешті, Папа Бенедикт XVI: напередодні Олімпійських ігор у Лондоні він підкреслив, що «Католицька Церква дивиться на них з особливою симпатією та увагою. Помолимося про те, щоб, у відповідності до Божої волі, Ігри в Лондоні стали справжнім досвідом братства між народами Землі».
Джерело:http://www.credo-ua.org
