Інтерактивний проект Guardian досліджує, які моральні дилеми принесла ера інтернету. Гнів, ненаситність, лінь, заздрість, хіть, жадібність і гординя — як вони проявляються в часи «Фейсбука», «Твітера» та онлайн-ігор?
Яким чином інтернет вплинув на мораль людей у ХХІ столітті? Чи змушують соціальні мережі грішити по-новому? Кажуть, що людська природа в усі століття залишається однаковою. Однак додаються нові обставини, а інтернет сьогодні — суттєва складова життя багатьох людей. Як сильно вона впливає на наші цінності? Мабуть, на таке питання неможливо відповісти об’єктивно. Тому проект Guardian (у співпраці з National Film Board of Canada’s) Seven DigitalDeadly Sins намагається дати відповіді через суб’єктивні думки — завдяки 27 історіям інтернет-користувачів, які спробували відверто зізнатись у своїх онлайн-гріхах. Із відомими учасниками проекту — музикантами, акторами, коміками — відзнято відеосюжети, по одному на кожен гріх. Та більшість історій написали люди, які бажають залишитися анонімними.
Проект Guardian інтерактивний, він дозволяє кожному читачеві «покаятися». До кожного з семи гріхів є опитування, в яких ви можете взяти участь. Наприклад, у рубриці «Лінь» пропонується виправдати чи засудити такий учинок: «Я вітаю друзів із днем народження у фейсбуку, замість подзвонити». Потім потрібно зазначити, чи ви самі вчиняєте так.
Отже, як цифровий світ вплинув на «сім смертних гріхів»?
Ненаситність
«Інтернет змінив те, як я пишу пісні. “Фейсбук” і “Твіттер” стали музикою ХХІ століття», — каже британський рок-музикант Біллі Брег. Він зізнається, що не знає міри у користуванні соцмережами та новинними сайтами. Гітара стоїть у кутку, а він може цілий день дивитися смішні відео на «Ютубі» чи шукати інформацію про себе у «Фейсбуку».
Не знають міри й маніакальні інстаграмери. Окремо слід сказати про food-instagrammers — тих, хто фотографує їжу. «До появи соціальних мереж сама ідея показати свій сніданок незнайомим людям здалась би смішною, якщо не божевільною», — пише Марина й називає себе однією з найбільш висміяних інстаграмерів. Вона розповідає, що обурюється, коли фотографії її страв не набирають багато лайків: нервує як підліток і одночасно ненавидить себе за це. Проте каже, що її випадок ще не найгірший. Так, вона знає людей, які приносять до ресторану триніжку, довго шукають правильне освітлення та змушують усіх припинити їсти, поки не сфотографують повні тарілки. «Хто зацікавлений дивитися на фото вашого обіду? Відповідь дуже проста — інші інстаграмери, звичайно. Одна з утішних переваг інтернету — тут можна знайти будь-яку нішу», — каже вона.
«Ненажерами» є й гравці в комп’ютерні ігри, зокрема Warcraft. Користувач Раян пише, що він грає по 5-6 годин на день, тобто 70 годин на тиждень, і так уже триває два роки. «За цей у нас із дружиною народилася дитина, і я пропустив багато речей, які вона робила вперше, — каже він. — Коли ти озираєшся назад, то бачиш, що робиш цей жахливий вибір знову і знову».
Здається, втрата відчуття міри — це той гріх, у якому можна звинуватити багатьох користувачів. Чи не потрапили ви в пастку «безкоштовних» доставок замовлень і суперзнижок — і в результаті замовляєте багато непотрібних речей? Чи можете ви зупинитись у додаванні друзів? І ще один цікавий момент: сам комп’ютер підштовхує нас до того, аби стати плюшкіними й накопичувати більше віртуальних речей, ніж потрібно, — зображень, відео, аудіо… Деякі люди зізнаються, що їм уже складно натиснути клавішуDelete.
Лінь
«Втрачається інтерес до світу навколо, бо в інтернеті всього дуже багато, — вважає комік Біл Бейлі (Bill Bailey). — Але при цьому ми глибоко не занурюємось у ті речі, на які клікаємо». Проблема в тому, що інтернет пропонує надто широкий вибір: люди начебто цікавляться всім, але лінь щось з’ясовувати детально, бо увага перемикається на інший об’єкт. «Навіть сама природа сенсорних екранів — небезпечно зручна, — каже Біл. —Клікання і лайкання не потребують жодних зусиль».
Інтернет потурає людській схильності до ледарства. Користувачі розповідають, що вони витрачають час на речі, в яких немає користі. Окрім перегляду роликів на «Ютубі», це можуть бути, наприклад, сайти знайомств. Дівчина з ніком Пет пише, що насправді ці сайти — ще один різновид онлайн-шоппінгу. Так само як в онлайн-магазині можна відбирати товари за різними критеріями, на сайтах знайомств теж можна фільтрувати кандидатів за своїми вподобаннями. Інша жінка зізнається, що вона стежить за своїми дітьми в інтернеті. Якщо вони залишають свої акаунти відкритими, вона не може втриматися, щоб не почитати їхні повідомлення. А почалося все з того, що пошуковик, як відомо, може запам’ятовувати слова чи фрази, які шукали з цього комп’ютера: «Я вводила всі літери алфавіту, щоб подивитися, що шукають мої діти».
Ще одна крайність, у яку можуть впасти деякі користувачі, — надмірне використання онлайн-послуг. Так, Олівер розповідає, що він вирішив делегувати сервіс-компаніям в інтернеті так багато справ, як це можливо. «Моя теорія була така: зараз нам постійно на все бракує часу, ми завантажені роботою, тому ми виграємо, якщо найбільш рутинну справи будемо доручати комусь іншому», — пояснює він. Покупки, організація зустрічей, привітання друзів — він усе переклав на плечі віртуальних помічників та секретарів. Однак експеримент видався невдалим: Олівер зізнався, що в нього багато часу витрачалося на організацію цих справ в інтернеті, навіть більше, ніж якби він робив сам. Крім того, він дійшов висновку, що «аутсорсинг вашого життя — це дорога розкіш».
Заздрість
Об’єктів для заздрощів в онлайн-світі більш ніж достатньо. По-перше, це наближеність відомих людей. Стиль життя зірок можна вивчати в подробицях завдяки глянцевим сайтам та соцмережам. У деяких людей викликає заздрість їхній одяг, автомобілі, місця відпочинку, бойфренди… Користувач Софі зізнається, що проводить години на сайтах, де здають в оренду дорогі будинки чи пропонують розкішні готелі. «Найбільш приваблива річ дивитися, що ви можете купити за одну й ту саму ціну. Власний острів у Греції коштує так само, як квартира на Манхеттені. Ви починаєте будувати складні логістичні плани про те, як ви будете жити у цій квартирі та літати на свій острів двічі на тиждень», — пише Софі.
Але найбільше плодючий ґрунт для заздрості — це соціальні мережі. «“Фейсбук” заохочує нас губити себе, — каже акторка Мей Волш. — Тобі здається, що люди там усе мають краще, ніж у тебе: волосся, зуби, дім, випічку». Вона розповідає, що людина несвідомо починає редагувати своє життя, точніше, його фейсбук-презентацію. Хочеться показати все найкраще, що у вас є. Для цього люди постійно постять фото з ресторанів, подорожей, демонструють нові сукні і, в цьому ж ряду, дітей.
«У “Фейсбуку” ви прагнете показати найкращу версію себе — вилизану, в макіяжі. Це такий собі тип соціальної ввічливості», — пише користувач Еріка. Вона розповідає, що одного разу отримала роботу в Таїланді, на березі моря. Робота виявилася не такою гарною, як можна було подумати. Проте Еріка у фейсбуку та інстаграмі продовжувала постити красиві фото звідти й активно вдавала, що в неї все прекрасно: « не хотіла виглядати погано перед друзями. Я закінчила курс, що був дуже конкурентним, і мені не хотілось, аби вони думали, ніби я лузер».
The Guardian пропонує перевірити, як часто ви відчуваєте заздрість в інеті. Так, можна засудити чи підтримати твердження: «Я терпіти не можу, як добре моя подруга виглядає в “Інстаграмі”» або «“Фейсбук” змушує мене заздрити друзям, які подорожують екзотичними місцями».
Гнів
Для нагнітання злості та роздратування інтернет пропонує безліч опцій. Можуть дратувати пости й коментарі у «Фейсбуку», і люди рідко стримуються, аби не вступити в суперечки, що часто завершується взаємними образами. Ще більший простір для гніву — в коментуванні статей в інтернеті.
«Я не беру участі в онлайн-суперечках і зовсім не зла людина… — пише один користувач. — Але я все-таки почуваюсь винним в одному виді онлайн-злості… Я hate-reader, тобто клікаю на ті статті, які, я знаю напевне, розлютять мене. Пізніше роблю це знову. Я сам не розумію, чому, але мені це подобається. Можливо, це можна пояснити злостивістю або бажанням відчувати зверхність».
«Проблема в тому, що веб-економіка вітає продюсерів тих статей, які викликають гнів. Замість цього вона мала б карати їх. З погляду рекламодавця, не має значення, чому ти клікаєш на жахливу статтюMail Online — тому що її схвалюєш чи засуджуєш», — пише він.
Інші користувачі зізнаються, що вони люблять «дістати» когось у «Твіттері», писати дражливі коментарі. Найгірший випадок — кібербулінг. Так, один підліток зізнається, що анонімно знущався в мережі з дівчини, яку знав зі школи. Пізніше дізнався, що вона хотіла покінчити життя самогубством — тільки це змусило його зупинитися.
Хіть
Guardian пропонує користувачам підтримати чи засудити найбільш очевидний вияв цього гріха: перегляд порносайтів. У таких діях кається й один із користувачів: «Хоч би куди я зайшов в інтернеті, скрізь натрапляю на щось, пов’язане з сексом. Сайти запам’ятовують, що я дивився минулого разу, і потім показують мені відповідний контент». Він пише, що в порнографії не вбачає нічого шкідливого; однак погано, коли це бачать діти чи молоді хлопці та дівчата, які «не відрізняють хорошого від поганого»: «З порносайтами — як з усім іншим в інтернеті: якщо ви не знаєте, що шукаєте, то це погано скінчиться».
Крім того, інтернет може збільшувати кількість зрад. Деякі користувачі зізнаються, що знайшли собі коханців через сайти знайомств і після цього почали зраджувати своїм чоловікам/жінкам. Але справді неоднозначну історію про зраду розповіла акторка-комік Джосі Лонг. Її коханець — це твітер. Вона розповіла, що постійно писати щось у твітері — це її закоханість. «“Твіттер” — це мій хлопець. Проводжу з ним ую ніч і день, він корінням вріс у моє життя. Це як пристрасть». Вона пояснила, що саме через «Твіттер» їй довелося розійтися з хлопцем, оскільки вона приділяли цьому сервісу надто багато часу.
Жадібність
«У соцмережах скрізь цифри: 100 переглядів, лайків, коментарів: це стає чимось реальним і ти хочеш дедалі більше, — каже акторка Офіра Ейзенберг (Ophira Eisenberg). — Часто чуємо: той-то отримав чудову роботу, бо в нього була тисяча фоловерів. Тисяча людей дивляться те, що ти зробив. А може, тобі вдасться зробити так, щоб було 2 чи 3 тисячі? Якщо ніхто не споживає твоє мистецтво, його не існує». Офіра каже, що постійно хочеться перевершити чиїсь досягнення: створити ще один фейсбук або хоча б отримати галочку в «Твіттері»: «Коли тобі дають цю галочку, складається враження, що ти чогось досяг».
До гріха жадібності The Guardian відносить і скачування піратського контенту (в опитуванні 74% виправдовують ці дії). «Я сам працюю на телебаченні, тому мав би почуватися значно гірше, крадучи фільми чи телешоу, — пише користувач, який побажав залишитись анонімним. — Однак чомусь я такого не відчуваю. На мою думку, люди з телебачення то нарциси. Вони хочуть, щоб усі знали про їхній продукт, у різний спосіб. Їм заплатять в будь-якому разі». Користувач також пише про те, що в суспільстві існує певна поблажливість до кіберзлочинів. «Це цікавий моральний релятивізм, але я відчуваю, що цифрові злочини інакші за своєю суттю. Я не говоритиму про хакерів, але коли люди платять штрафи чи їх ув’язнюють за скачування якогось відео — по-моєму, це просто смішно».
Хоч як дивно, але ігри в соціальних мережах — теж вияв жадібності. Про це пише Іан Богост, винахідник звичайних комп’ютерних ігор. Він вважає, що в багатьох випадках ці ігри зроблено так, що вони більше схожі не на розваги, а на ігрові автомати в казино. «Та сама логіка, що і в казино у Лас-Вегасі: користувачі відчувають, що вони недоотримують нагороду, якщо не пограють у них. Але у разі казино — ти принаймні знаєш, на що ти йдеш, це чесніше». Іан Богост розповідає: щоби показати хитрість онлайн-ігор у соцмережах, він розробив пародію на таку гру — Cow Clicker. Тут кожен гравець отримує корову і має клікати на неї кожні шість годин. Щоб отримати право клікати більше, можна купити додаткові кредити за гроші. Звісно, тут залучений і соціальний елемент: є сусідні корови, якими керують запрошені друзі. Гра задумувалась як пародія, але вона неочікувано для самого винахідника теж стала популярною.
Guardian пише, що річ не лише в іграх: уся онлайн-активність продумана так, щоб ми постійно клікали — оновити сайт, оновити таймлайн… «Ми створили середовище, де домінують медіа, які змушують нас поводитися певним чином… Якщо ти маєш казино у своїй кишені, у своїй спальні, це певне вторгнення у твоє щоденне життя».
Гординя
Найлегший спосіб потішити своє Я — зробити селфі та запостити його в «Інстаграмі». Guardian запитує, виправдовуєте ви чи засуджуєте таку поведінку? Є й інші способи. Зокрема, один із користувачів зізнається, що він є анонімною твіттер-зіркою: має декілька акаунтів, кількість фоловерів на яких загалом становить 100 тисяч. Його твіти цитують по ТБ і радіо, у комедійних шоу, його акаунт часто потрапляє в тренди Британії. «З‑поміж сатиричних твіттер-акаунтів я один із найбільш впливових у Великобританії», — пише він. Однак у реальному житті ніхто не знає про його твіттер-діяльність. Користувач зізнається, що почав активно користуватися «Твіттером» через те, що був незадоволений реальним життям, і це насамперед спосіб самоствердитися.
Як уже було сказано, інтернет дозволяє презентувати себе в найкращий спосіб. Крім того, він може зробити особисте життя публічним. Ілюстратор Джесіка розповідає, що коли вона оголосила про заручини з Русом, веб-дизайнером, їхні друзі жартували, що в цієї пари буде найкреативніше запрошення на весілля.
В результаті пара перевершила очікування: для запрошення вони створили сайт-таймлайн, який демонстрував основні етапи їхніх стосунків. Поступово цей проект переріс у справжній фестиваль арт-робіт, а їхнє весілля назвали найбільш хіпстерським. «Про нас почали писати, що ми пара нарцисів-ідіотів, — каже Джесіка. — Але я справді рада, що ми отримали такий проект. Яка мораль? Не звертайте увагу на тролів».
Цифровий світ дозволяє залишити більше відомостей про себе після смерті. Якщо людина готує мультимедійні мемуари — чи можна це вважати потуранням гордині? Користувач Лоуренс розповідає: він дізнався, що помре через два роки, бо має невиліковне захворювання легенів. Після цього він зареєструвався на Deadsocial — сайті, куди можна завантажувати відео, аудіо, текст, а також сформувати графік, за яким це все публікуватиметься по смерті людини.
Лоуренс пише, що сьогодні люди мають лише фотографії своїх пращурів, але не мають уявлення, який у них був характер, а завдяки новим технологіям ситуацію можна змінити. «Я люблю екзистенціальну філософію і думав про те, як мої нащадки згадуватимуть мене, — пояснює Лоуренс. — Тепер вони знатимуть, що я брав участь у трьох марафонах, потис руку Нельсону Манделі, я був першою людиною у своїй сім’ї, яка здобула професійні кваліфікації, а ще я намащував бороду воском. Тут є спокуса написати про себе краще, ніж ти є насправді; я теж маю свої слабкості, але багато написав про те, що мене мотивує, і що я маю покращити в собі».
Guardian відносить до виявів гордині й таку дію, як пошук себе у гуглі — однак 88% виправдовують таку дію (із них 82% зізнаються, що роблять це)
Марина Дорош, osvita.mediasapiens
