“Я шукав Господа і Він почув мене…” (Пс.34,5)
Батько любить сина не тільки тоді, коли він повертається, але й тоді, коли той відходить. Це справді важливо: увесь цей рух, усі відходи і повернення відбуваються під люблячим батьківським оком. Батько не каже: “Не йди”. Не в цьому сенс притчі. Важливо та, що батько немов промовляє: “Добре, сину, йди. ти будеш страждати, тобі буде тяжко і боляче, можливо, ти навіть втратиш життя, але я не втримуватиму тебе від цього ризикованого кроку. І коли ти повернешся, я тебе зустріну, бо завжди чекаю, бо я назавжди твій”.
Життя у своїй суті – це твої відходи і повернення. Відхід-повернення – не одноразова подія, а постійний досвід. Отож сьогодні згадай свої відходи і повернення, “торкнися” їх своїм серцем. На мою думку, для того, щоб людина могла час від часу ризикнути відійти, вона в глибині душі мусить бути переконана в Божій любові. Є моменти, коли ти можеш захотіти зробити крок назад і на якийсь час відійти, а потім повернутися. Спробуй повірити, що Бог любить тебе – особу, яка то відходить, то повертається. Спробуй повірити, що Бог завжди чекає на твоє повернення.
Отче, дякую Тобі за те, що Ти мене відпускаєш і приймаєш назад.
З книги Генрі Ноуена “Від страху до любові”
