 Всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам Стрийської Єпархії УГКЦХристос Рождається! Славімо Його! Дорогі в Христі браття і сестри! У чаруючій тиші вифлеємської ночі «вічне Боже сьогодні» вступило у ефемерний простір «теперішності» цього світу, наповнюючи його безконечністю Божої присутності. Слово Бога Отця сталося тілом і поселилося між нами: в Ісусі Христі, Син Божий сам Бог, Бог від Бога, став людиною. Господь-Вседержитель виступив зі споконвічної незбагненності і надав своїй Божественній Троїчній любові образ конкретного земного існування: Ісуса з Назарету. Приходом у світ Христа Спасителя, правдивого Бога і правдивої людини, історія людства стає конкретною історією спасіння, у якій Бог відкриває себе таким, яким Він є. Поєднавши в Особі Новонародженого Дитятка Ісуса божественну та людську природи, Бог наповнює собою увесь час, всю історію світу. Він вже прийшов, але теж знову і знову приходить. Вступив на землю в конкретнім часі і місці, але тим не позбавляє жодного часу та місця своєї присутності. Воплоченням Господь вступає до центру створіння, своєю Божественною динамікою наповнюючи його життя. Нова дійсність стверджується вірою: Христос Рождається! Він прийшов, але постійно приходить та буде приходити, бо всесвітом, до якого прагне воплотитися Боже Слово, є серце кожної людини. Втіленням свого Єдинородного Сина Бог кожного з нас здобуває, та одночасно дарується нам як наш Бог. Власне тому Його з радісним трепетом приймаємо зараз, очікуючи повноти Його приходу в кінці. Бог втілився, прийняв за своє усе, що складає людське життя. Слава Господня наповнила землю, і в світі людей настала радикальна новизна. Страх змінився у мир і спокій, спротив перемінився у обійми. Далеке стало близьким. Бог стався людським дитятком. Першою, хто серцем прийняла Боже Слово, щоб дати Йому тіло, є Пречиста Діва Мати. Від миті Благовіщення Господь очікує від Діви Марії безумовної довіри та себевіддання Його Провидінню. Її відповідь визначила «повноту часу» (Гал.4,4), у якому Господь вирішив не лише дати людству «щось від себе», а дати «самого себе». Бог не бажає більше діяти у світі через пророчі слова і могутні вчинки історичної ваги, Він хоче сам бути присутнім в цьому світі. Слово, яке Бог дає світові через Богородицю, є Його остаточним Словом, Словом, яким є Він сам, і воно звершує спасіння всіх. Своїм «нехай станеться» Пречиста Діва Марія відкриває простір для здійснення Божих замірів, сповняючи тим своє послання слугині: не так ділами, але передовсім вірою. Все, що Вона робить, є наповнене її вірою, та цю віру виражає. Усе життя Богородиці, аж до її Успіня, стає відповіддю на Боже звернення, стає молитвою, Її молитвою, з якої родиться та черпає силу молитва наша. Молитися – означає очікувати Того, хто приходить, жити – означає прийняти Того, хто прийшов, умирати – означає надіятися на Того, хто прийде. Єдине зусилля, яке потребуємо зробити – це вірити. Бо повірити, означає зродити. Якщо віримо, стаємо учасниками того таїнственного дійства, яким Ісус-дитятко приходить на світ. Євангельське оповідання про народження Христа є дуже коротке та просте. Обмежується лиш до опису місця, повиванням Дитятка, до пеленок та положенням до ясел. Все це відбувається поза містом, у вертепі, бо для Св. Родини не знайшлося у заїзді місця. В протиставленні до негостинності світу, до жорстокості влади римського окупанта – імператора Августа, народження Ісуса, Царя всесвіту, від початку вказує на характер Христової влади. Від першої миті всіма обставинами свого земного життя сповіщає Богочоловік, що його влада не спочиває на насиллі, пануванні та використанні. У Втіленні Господь своєю любов’ю огортає увесь зранений гріхом світ, вступає у його темряву, щоб із середини все наповнити божественним світлом. Христос не здобуває світ мечем. Над світом Він володіє смиренним служінням. Він – ніжність та делікатність, які не руйнують, але прагнуть усе зберегти та спасти. Таким є перший Господній прихід на землю, який змінює всю людську систему цінностей. Знаменням Його присутності проголошується «Дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк.2,12). Народжується під час подорожі, вказуючи що життя людини є шляхом до Небесного Отця; вибирає убогий вертеп, щоб наголосити на радикальній несумісності між захопленням земною владою і багатством та величчю Його небесного Царства. Дозволяє себе сповити простими пеленами Той, хто прагне одіти людину до шат безсмертя, яке починається у взаємному служінні любові, доброті та солідарності між людьми. Той, що приходить аби повернути людям свободу Божих дітей, кладеться до тісних ясел, щоб вказати людству на справжнє, духовне рабство, кайданами якого є прив’язаність до дочасного світу. Бог є настільки великий, що може у Христі вчинитися найменшим. Бог є настільки могутній, що може статися безпорадним і висловити до нас своє слово любові у невинності немовлятка, щоб воно було почуте у найсокровенніших глибинах наших душ. Бог є настільки добрим, що зрікається божественної величі та своєю убогістю стає доступним для тих найостанніших, аби всі змогли його знайти, і з цієї зустрічі наповнювали світ добротою та миром. Бог став одним з нас, щоб ми могли бути з ним, щоб стали подібні Йому та навчилися бачити все Його очима. Однак Дитятко Ісус, з усією своєю слабкістю, безборонністю та убогістю – це справді Бог, який суверенно сам від себе промовляє до людини вже не через пророцькі слова, а як Воплочене Слово, і таким чином дається нам себе пізнати та зрозуміти. У вертепі не людина шукає Воплоченого Бога, але насправді це Бог шукає людину. І цей Бог з власної ініціативи радикальним способом входить у світ та проявляється в драматичній життєвій долі Ісуса Христа, і саме через Нього висловлюється у світі цілком і остаточно. Носій об‘явлення і зміст об‘явлення ідентичні у Воплоченому Слові. Бог повністю висловився у Христі, та сказав і дав світові все, що Він міг дати, а саме, самого Себе. Таїнство Воплочення розкриває не тільки «яким є Бог», але разом з останньою правдою про Бога – Любов, який прощає гріхи і дарує життя, об‘являє також і останню правду про людину. Бо де бездонно людське стає постаттю, в якій виражається величне божественне, там людина постає у своїй найвищій величі і гідності. «Коли Бог стає людиною, то людина стає дійсним і автентичним вираженням божественної таємниці. Об‘являючи людині своє божественне обличчя, Бог також відкрив їй її власне людське обличчя» (Ганс Урс фон Бальтазар). Божий Син народжується, приходить у цей світ як найубогіший бідак, а закінчить земний шлях відсуджений сильними цього світу на дереві ганьби посеред двох злочинців. Але за цією трагедією об’являється нам виняткова радість: з нами Бог, який прийшов між нас, щоб вказати дорогу до неба; з нами Бог, який об’явленням правди дарує нам свободу; з нами Бог, який повертає людині справжнє життя прощенням та вилиттям свого миру. З нами Бог, який об’являє свою славу у спасенній людині. І якщо сьогодні ми відважуємося дати притулок Новонародженому Спасителю у своєму серці, проголошуємо Бога центром свого життя, то це лиш тому, що Він найбільшим багатством свого серця вже визнав кожного з нас, остаточно ствердивши це різдвяної вифлеємської ночі. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх з Різдвом Христовим та Новим 2014 Роком Божим. Нехай для Вас і усього нашого народу Новонароджене Дитя Ісус стане знаменням і запорукою перемоги добра над злом, передовсім в душах та серцях кожного Українця! Бажаю Вам, щоб збулися Ваші благородні сподівання, а великодушні зусилля щоб принесли щедрі плоди миру, радості та благополуччя кожному з Вас, Вашим родинам та усьому Українському народу. Нехай Бог миру буде з Вами! Христос Рождається! Славімо Його! З Архиєрейським благословенням вл. Тарас Сеньків, О.М. Дано при Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці |
