Святіший Отець Франциск є першим в історії Папою-єзуїтом. Однак, вибираючи собі папське ім’я, він обрав ім’я засновника чину францисканців. Але ж єзуїти також мали багато відомих святих. Чому він не обрав жодного з них?
Без жодних сумнівів, його душпастирське служіння найбільше нагадує те, що робив св. Франциск з Асижу, однак це не означає, що святі єзуїти не були натхненням в його житті і праці. Виглядає на те, що для Папи серед святих єзуїтів найближчим є Франциск Ксаверій, євангелізатор Далекого Сходу. Кардинад Бергольйо розповідав про це в книзі-інтерв’ю «Єзуїт». Зрештою, Францис Ксаверій – теж Франциск…
Кардинал Бергольйо, тогочасний примас Аргентини, автор багатьох богословських книжок, особа, яку високо цінують і знають у всьому світі, на запитання авторів книжки «Єзуїт» про те, як би він представився особі, яка його не знає, відповів: «Я Хорхе Бергольйо, священик. І все, бо найважливішим є те, що я священик і тільки це має значення».
«А чому Ви обрали чин єзуїтів?» – запитали журналісти. «Власне на початку я вагався чи стати єпархіальним священиком чи обрати якийсь монаший чин. Тому спочатку вступив до єпархіальної семінарії, однак досить швидко відкрив у собі місіонерське покликання. Я відчув, що хочу стати місіонером, найкраще у Японії. А там проводили свою діяльність єзуїти. Щоразу більше мені подобалась їх участь в місіях. Але не тільки це. Мене вабила їх відмінна самоорганізація, що базується на великому зобов’язанні, що спричиняло до того, що з багатьох точок зору вони були справжнім «авангардом Церкви». Саме тому я досить швидко прийняв рішення стати єзуїтом. Я дійсно хотів поїхати на місію до Японії, у цей чарівний край. Єзуїти євангелізували Японію вже на початку XVII століття, але згодом їх усунули. Коли через 200 років вони повернулись, то виявилося, що навіть без священиків там збереглись спільноти, що жили по-християнськи!» – розповів кардинал Бергольйо.
Святий Франциск Ксаверій (його справжнє ім’я Francisco de Jaso y Azpilicueta, але його називають Ксаверій, бо походить з містечка під такою назвою) був товаришем Св. Ігнатія Лойоли і співзасновником Товариства Ісусового. Свою душпастирську працю розпочав як місіонер Далекого Сходу. Він був першим європейським місіонером, нога котрого ступила на японську землю, і добився значних успіхів впродовж 1549-1551 років. Безсумнівно, місіонерська діяльність св. Франциска Ксаверія в Японії надихнула новика Хорхе Маріо Бергольйо до прагнення виїхати на місію в цю країну. «На жаль, серйозні проблеми зі здоров’ям, які я пережив кілька років перед тим, спричинили до того, що моє прохання їхати на місію відхилили», – згадує кардинал Бергольйо.
Хвороба легень
Про яку хворобу він говорив? Це було дуже серйозне запалення легень, яке мало дуже важку і гостру форму. Лікарі змогли поставити діагноз лише в останній момент. До того вони довго не могли зрозуміти, що непокоїть хворого. Від високої температури він ледве не помер. Три дні він перебував на грані між життям і смертю, і жоден лікар не був впевнений чи зможе його врятувати. Хорхе Маріо тоді був 21 рік, і він власнепланував вступити до семінарії. Лікарі знайшли в нього три кісти і було необхідно робити операцію. Після того як стан пацієнта стабілізувався, лікарі видалили значну частину правої легені – близько 30 відсотків. Після цього Хорхе Маріо мусів довго лежати в лікарні, підключений до приладів, щоб сироватка чистила плівку легенів і післяопераційні рани. Увесь процес оздоровлення супроводжував дуже сильний біль.
«Це було дуже важко витримати. Пригадую, що тоді мене дуже дратували візити знайомих, які казали, що «скоро все пройде» або «коли повернешся додому, буде легше». Але одна людина сказала мені щось, що мало для мене велике значення і спричинило до того, що я зміг змиритись з моєю ситуацією. Її слова були для мене справжнім заспокоєнням», – пригадує Папа. Це була сестра Долорес, монахиня, котра колись готувала малого Хорхе Маріо до прийняття Першого Причастя. «Вона сказала лише два слова: наслідуєш Ісуса. Я був їй за це дуже вдячний», – розповідає кардинал Бергольйо.
«Коли сестра Долорес померла, він провів усю ніч в каплиці біля її труни в молитві на колінах. Він пам’ятав про неї, хоча на той час вже був єпископом і мав багато обов’язків», – пригадує сестра Марта з того ж Згромадження Дочок Матері Божої Милосердя. Їх монастир розташований буквально за кілька десятків кроків від будинку, де колись жила сім’я Бергольйо в районі Флорес. Після повернення з конклаву кардинал Бергольйо планував відправити для сестер Літургію в їх каплиці. «Він регулярно нас відвідував, навіть тоді, коли став примасом Аргентини. Ще в лютому відвідав нас і пив чай з молоком. Ми домовились про наступну зустріч на 17 квітня. Шкода, що він не зможе приїхати», – говорить 78-річна сестра Ізабель. «Він така скромна людина. Завжди приїжджав до нас автобусом, а коли випив чай, то завжди сам за собою мив горнятко», – додає сестра Тереза.
Після захворювання легені Хорхе Бергольйо вже не функціонують так як раніше. Деколи йому стає важко дихати, але він навчився з тим жити. «Цей досвід, в поєднанні зі словами сестри Долорес, багато мене навчив. Бо саме терпіння болю немає жодної цінності. Воно отримує її лише тоді, коли поєднується з розумінням жертви Ісуса. Про це гарно написав французький письменник Жузеф Малєґ (Joseph Malègue). Він наводить діалог агностика і віруючої людини. Агностик каже, що для нього проблемою є те, що Христос може не бути Богом, а віруючий відповідає, що для нього було б проблемою, якби Бог не об’явився в Христі, тобто якби Бог не показав нам шлях. Ключовим в нашому житті є розуміння хреста як насіння, з якого виростає воскресіння. Кожне зусилля витримати біль приносить лише частковий ефект, якщо воно не опирається на трансцендентності», – пояснює Папа.
Джерело: http://popefrancis.org.ua, http://catholicnews.org.ua
