Преосвященний Владико Богдане,
Cвітліші отці ректори Львівської і Київської духовних семінарій,
Всесвітліші преподобні отці,
дорогі сестри,
шановна пані голово наших славних Княжич,
депутате районної ради пане Миколо,
дорогі наші добродії, друзі,
дорогі в Христі брати і сестри,
Слава Ісусу Христу!
Найперше я хочу всіх нас привітати з цим святом, яке ми сьогодні разом здійснюємо – святом освячення нового іконостасу у цій духовній семінарії. Це є день, який запишеться в історії цієї семінарії як день, коли справді семінаристи отримали дуже важливий елемент їхнього духовного виховання і зросту.
Сьогодні, як ми щойно чули у Євангелії в цю м’ясопусну неділю, євангелист Матей пригадує нам важливу істину нашої християнської віри. Християни вірять в те, що Ісус Христос удруге прийде у славі, щоби судити живих і мертвих. Про цю істину християнської віри багато навіть християн часом сьогодні забувають. Ми часом забуваємо, що в один день кожний з нас стане на Суді перед очима нашого Творця і Спасителя.
Я пригадую собі, як один чоловік, який працював в одному ресторані, розказував мені, що дуже по-різному поводяться ті люди, які мають платити за свій обід, і які не мають платити, по-іншому дивляться на те саме меню, по-іншому замовляють ті чи інші страви, по-іншому поводяться. Тому ця правда, ця істина християнської віри надає до певної міри сенс або певну орієнтацію, стиль, спосіб для християнського життя, але теж і для життя кожної людини.
Давайте глибше приглянемося до опису цього Страшного Суду. Каже Матей, що коли Ісус Христос удруге прийде у славі, то всі народи встануть перед Його обличчям. Той Суд по-іншому буде відбуватися, як якийсь громадський суд. Тому що громадський суд має слухання, є адвокати, захисники, звинувачувачі. Цікаво, що тих елементів світського суду ми тут не спостерігаємо. Суддя чинить один єдиний акт – Він відділяє одних від других. Одних ставить праворуч, інших ставить ліворуч за якимось ознаками, які вони самі уже принесли з собою на цей Суд, більше того, ознаками видимими, тими, які всі можуть бачити. Тому кажуть Святі Отці, що на Страшному Суді буде дуже багато несподіванок, бо все тайне стане явне і не лише для Судді, а й для усього Всесвіту. Ті ознаки, які приноситимуть люди на той Страшний Суд, вони є наслідком тих чи інших вчинків людини. Бо ми часом думаємо, що те, що ми робимо, не впливає на наше життя, ми часом думаємо, що те, що ми робимо, особливо таємно, воно ніяк не торкається нашої особи. Але насправді той, хто краде, не може не стати злодієм, чи той, хто є немилосердним, не може не стати жорстоким. Кожний вчинок, який чинить людина, він викарбовується у її істоті, у її серці, чинить з нею ту чи іншу істоту. А від так надає тих чи інших ознак, які пізніше її поставлять праворуч або ліворуч Небесного Судді, приведуть або на вічну погибель, або на вічне щастя у Небесному Царстві. Святий Григорій Ніський каже, що ми до певної міри, коли живемо це життя, є батьками самих себе, бо через свої вчинки ми наче породжуємо у собі той образ, в якому встанемо колись на Страшному Суді.
Дуже цікаво, що ми посвячуємо цей іконостас саме в цю неділю, коли роздумуємо над цією правдою віри. Чому? Тому що, з одного боку, ми сьогодні хочемо подякувати нашим жертводавцям, нашим добродіям, які вчинили добре діло. І таким чином, цей іконостас не лише навічно закарбується тут у цій семінарії у пам’яті семінаристів, але й у душі жертводавців. Ми сьогодні просимо, щоб Господь Бог пам’ятав про цей добрий вчинок тоді, коли буде судити живих і мертвих.
На початку свого слова я згадав, що іконостас є важливим способом для виховання семінариста і думаю, що всі знають такий славний вислів Достоєвського, який говорив, що краса спасе світ. Сьогодні юнакові дуже багато можна всього пояснювати, можна навіть дисципліною на нього впливати, але краса – це є найсильніший засіб як вплинути на розум, на уяву, на духовний світ юнака чи юначки. Святі Отці говорили, що той, хто споглядає ікону, тільки дивиться на неї і його очі переображаються, міняються, він стає інакший. Тому що ікона є не тільки гарний витвір мистецтва з того чи іншого століття. Згідно християнського віровчення, ікона – це є вікно у невидимий світ. Ікона робить видимим те, що звичайним тілесним нашим очам сьогодні є невидиме. Часом можна чути питання від наших людей: «А навіщо в церквах іконостаси, вони ж закривають Престіл, закривають те, що діється довкола Престолу?» А я кажу: «Ні, навпаки. Іконостас відкриває те, що інакше нам би було невидиме. Іконостас показує хто є присутній у молитві під час Літургії довкола Престолу. Тут є присутній і Христос, і Богородиця, і всі святі. Отож, іконостас дає нам можливість споглядати невидиме і бачити невидимого Бога». Тому святий Іван Дамаскин, славний отець, який справді повинен, з огляду на своє служіння, був полемізувати з ісламом, який щойно зароджувався в той час, він говорив так: «Якщо хтось тебе спитає, якою є твоя віра або в що ти віриш, покажи йому ікону. І ти будеш сповідувати віру в єдиного Бога в Трьох Особах, Який воплотився, став видимим, помер на хресті заради нашого спасіння і відкрив нам можливість споглядати і бути учасниками Небесного Царства».
Нехай Всемилостивий Господь буде для нас милостивим суддею у день свого славного пришестя. Але ми готуймося до цього дня добрими ділами, молитвою, переображенням у нашій життєвій духовній дорозі. Щоб колись так разом, як ми сьогодні є у цьому храмі, ми могли зустрітися праворуч нашого Небесного Отця і почути слова: «Прийдіть благословенні Отця Мого і унаслідуйте Царство Небесне, яке вам приготоване від сотворення світу». Амінь.
Слава Ісусу Христу!
За матеріалами ugcc.org.ua
