“100 питань – 100 відповідей». Чому був канонізований св. Йосафат Кунцевич?

Одним з питань, яке часто переростає в суперечки між католиками і православними, є канонізація греко-католицького архиєпископа Йосафата Кунцевича. Вона відбулася більш ніж через два століття після його смерті, а канонізував його в 1867 р., бл. папа Пій IX. Справа в тому, що Йосафата Кунцевича часто звинувачують в нехристиянській поведінці, насильницькому прозелітизму, використанні «адміністративного ресурсу» в справі поширення Унії на території колишньої Речі Посполитої, а також захопленні святинь. Чи справді це так і чому католики вшановують Йосафата як святого?

 На початку потрібно розповісти про особливості вирішення релігійних проблем у XVII ст. – Часу, коли був убитий архиєпископ Кунцевич. Український історик Віктор Заславський називає “однією з улюблених тодішніх розваг” звернення до суду, фантастичні звинувачення і писання скарг у спеціальні міські книги, на яких сьогодні опираються дослідники. Крім того, релігійні питання досить часто вирішувалися і більш рішучими методами – відомі вападки кривавої розправи над представниками інших віросповідань, проповідниками, священиками і єпископами. “Таким чином, розглядати вчинки і думки св. Йосафата необхідно в контексті саме тих часів. Часів, коли люди вважали питання віри і Церкви настільки важливими, що залюбки могли захищати свою правоту і словом, і мечем, і наклепом – і при цьому вважали, що є справедливими і мають рацію “, – пише Віктор Заславський.

 У той час головний релігійний конфлікт на наших землях був пов’язаний з оголошенням у 1596 р. Унії – об’єднання Православної Церкви на території Речі Посполитої з католицькою Церквою. Відомо, що Унія не була визнана багатьма представниками православного духовенства, городян, шляхти та козацтва. В результаті чого почалася боротьба за катедри, церкви, території, монастирі, в ході якої використовувалися ті методи, про які було сказано вище. У центрі цього конфлікту опинився греко-католицький архиєпископ Полоцька Йосафат Кунцевич, який став об’єктом численних нападів і наклепів, що закінчилися його смертю.

 Так от, одним з найголовніших звинувачень, яке продовжує звучати і сьогодні на адресу архиєпископа Кунцевича, є те, що він насильно переводив православних в католицтво. Це не так. Такі методи йому були просто не потрібні. Йосафат Кунцевич був чудовим проповідником, турботливим пастирем, відданим справі спасіння віруючих і єдності між християнами. У 1923 р. папа Пій ХІ присвятив йому енцикліку під назвою “Ecclesiam Dei” (“Церква Божа”). У ній понтифік підкреслював приклад його особистої святості, життя в чистоті і бідності. Крім того, архиєпископ Йосафат користувався великою повагою за свої інтелектуальні здібності. Під його редакцією виходили численні тексти про першість св. Петра, єдність Церкви, хрещення св. Володимира. Він видав катехизм і намагався адаптувати проповідь Євангелія до особливостей менталітету місцевого населення. Пій ХІ  називав св. Йосафата “пресвятим єпископом, який невпинно прищеплював словом і письмом правду”.

 Св. Йосафат бачив в унії справжній шанс для відновлення колись втраченої єдності між християнами, але не застосовував для цього насильницькі методи. Про це писав він сам, що підтверджують багато джерел, які лягли в основу його Канонізаційного процесу. Архиєпископ Кунцевич прагнув до цієї мети через ретельну пастирську діяльність і приклад особистої святості.

 Св. Йосафат оточив себе хорошими соратниками. Єрарх направляв своїх священиків на навчання в єзуїтські колегії, які давали найкращу в світі освіту і виховання. Він дбав про те, щоб паства мала добре підготовлених, освічених священиків з сильним духовним і моральним стрижнем. З їх допомогою Йосафат Кунцевич зробив Церкву дуже живою і здатною служити людям. Так вона швидше поповнювалася новими парафіянами.

 Що стосується згадок про насильницьке переслідування православних віруючих, то ця інформація міститься переважно в міських книгах скарг. Їх не можна розглядати в якості точного джерела, бо писати туди могли всі і все, що завгодно. Тодішня судова система сама не ставилася до них серйозно. Одним з головних джерел, в якій Кунцевич звинувачується в “жорстокості” є лист канцлера Лева Сапеги – талановитого й далекоглядного політика, який оцінював церковні справи з погляду суспільної користі. Однак в оригінальному тексті цього листа (а не його перекладі, зробленому з наклепницьким наміром) найсерйознішим звинуваченням є те, що Кунцевич і його священики “опечатують” церкви в одному місті – Могильові.

 Дійсно, за наказом архиєпископа, святині відкривалися тільки на час богослужінь, а протягом решти часу залишалися закритими у зв’язку з тим, що підбурювані наклепницькими памфлетами городяни намагалися їх захопити. “Опечатуючи” святині св. Йосафат дбав про порядок і збереження майна своєї архиєпархії, а це є обов’язком кожного пастиря. “Я ніколи нікого до унії насильно не змушував. Захищати мої церковні права (якщо на мене наступають з насильством), мене зобов’язує звичайна єпископська присяга “, – наводить слова Кунцевича історик Заславський.

 В енцикліці про Архиєпископа Кунцевича Пій ХІ відзначав що цей святий так любив Церкву і віру, що навіть мріяв про мучеництво, яке б могло стати найкращою проповіддю про єдність. “Господи, дозволь мені пролити мою кров за єдність і послух Святому Престолу”, – наводить слова святого Папа.

 Це бажання св. Йосафата виповнилося 12 листопада 1623 р. у Вітебську. Сюди він приїхав, щоб словом і молитвою проповідувати єдність між християнами. Кунцевич, на відміну від багатьох інших тодішніх релігійних лідерів, не мав власного війська і їздив по території єпархії в супроводі кількох слуг. Відчуваючи небезпеку поїздки до Вітебська він навіть наказав заздалегідь підготувати собі в Полоцьку могилу. У Вітебську святого спіткало мучеництво, про яке нам досить добре відомо: він був схоплений, після того, як вийшов назустріч розлюченому натовпу, і жорстоко вбитий.

 Дуже скоро, через три роки, у Римі відбулася беатифікація Йосафата Кунцевича, а потім і канонізація. Сьогодні його рештки зберігаються в головному храмі католицького світу – Ватиканській базиліці св. Петра, що свідчить про велику повагу і цінність діяльності св. Йосафата. Папи неодноразово підкреслювали, що його приклад продовжує залишатися актуальним: словом і ділом поширювати Євангеліє, сприяти християнській єдності і з повагою ставитися по представників інших віросповідань.

 За матеріалами be.radiovaticana.va

Джерело:http://catholicnews.org.ua

Статистика